Піст і молитва

Неділя 10-та після П’ятидесятниці. Євангеліє від Мт. 17:14-23.

“Цей рід виганяється тільки молитвою та постом“ (Мт 17:21), сказав Ісус батькові після зцілення його сина, коли той пожалівся на учеників Його: “Я приводив його до учеників Твоїх, та вони не змогли зцілити його“ (Мт. 17:16).

Улюблені у Христі, чимало не вірить Ісусовим словам в цьому епізоді Євангелії, мабуть хитають головами та й питають: “Чи людина може удостоїтися в Бога такої сили, щоб це вчинити, коли буде постити, молитися, в церкву ходити, буде прикладом побожності?“ Питання дуже складне. Тут не можна відповісти “так“ або “ні“. Ісус заповів: “Просіть і дасться вам“ (Мт. 7:7); в Бога все є можливим.

Молитвою і постом це можна зробити. Богословська наука голосить, що через піст і молитву доходиться до християнських чеснот, людина збагачується духовно.

Але реальність життя християн в суспільстві, в громадах, в сімейному житті, щораз дальше відходить від християнських норм і засад.

Спостерігається, що до найбільшим занедбанням в церковному житті є християнська освіта, тому й не дивує, що мало-хто з вірних хоче клопотатися питанням: “Яким має бути дійсний піст? Навіщо постити? Якою має бути дійсна молитва?“ Люди по-різному постять і по-різному моляться.

Здебільшого ми чуємо: “Піст – це період, коли Церквою заборонено їсти м’ясо, вінчатися, танцювати, у Великий піст треба сповідатися“, а щодо причин моління то є одна відповідь: “В молитві просимо про Божу ласку для людських потреб“; додаймо - здебільшого матеріяльних. Чи тільки тому треба молитися?

На сторінках Біблії знаходимо чимало прикладів пощення. Мойсей постив на Синайській горі 40 днів і 40 ночей; постили цар Давід, пророки – Ілія, Даниїл; постили Естер, Ездра, і другі. Цар Персії, Даріуш постив цілу ніч після того, як був змушений кинути пророка Даниїла в яму з левами (Даниїл 6:18-19).

В Новому Завіті праведна Анна постила і молилася в святині (Лк. 2:37), Ісус постив 40 днів перед початком Його проповідування; Іван Предтеча навчав своїх учеників постити (Мк. 2:18); постили вчителі в Антіохії (Дії апост. 13:1-5) та Павло (Дії апост. (9:9, 27:33-34).

Як в Старому, так і в Новому Заповітах люди постили в часі жалоби, сильного прогрішення, а також постили і з великої побожності; люди постили і молилися перед важлвим особистим діянням та бажанням гідно служити Богові.

Улюблені у Христі, нам треба визнати, що наш піст і наші молитви Богові непотрібні. “А як же ж так? Тоді навіщо і постити, і навіщо молитися?“ – спитає хтось. Піст і моління потрібний нам, християнам, вам і мені.

Св. Єфрем Сирин говорить, чому молитися: “Тебе, Боже славимо в молитві тому, що в Тобі все заключено. Тобою збагатимося тому, що Ти – багатство, яке не змінюється в часі“.

Молитва не є віршом, що його декламується перед глядачами для виявлення свого мистецького таланту. Християнська молитва – це небесна лірика, це Святим Духом посилена поезія на прославлення Бога.

Кожне слово християнської молитви має в собі образ Божий. І якщо молитимемось всім серцем своїм, всією думкою своєю, коли будемо вкладати душу свою, своє відчуття, ціле своє єство в слова молитви, тоді слова ці будуть покладені в твоє і моє серце, в твою й мою душу, як євангельське проміння, як Христовий світильник. Тоді відчуємо на душі лагідність, спокій; тоді хочеться прощати, хочеться любити всіх і все, добро, і тільки добро чинити. Тут же задіяла сила Святого Духа. Тоді молитовний зв’язок з Богом стане повним.

Св. Церква допомагає вірним молитися, складаючи загальні молитви і молитви на різні потреби. Вони інколи є великі за кількістю слів, різної фразеології. Буває, православні християни докоряють, що на довге моління не вистачає часу з тих чи інших причин. Кажуть: в будні дні заставляє мене робота, домашні турботи, а в неділю хочеться відпочити. Деякі переконують один одного, що не конче треба до церкви іти, щоб помолитися, бо, мовляв, це саме можна робити також вдома і з таким самим наслідком. Скажімо собі в прямій мові: “Ні, молитися вдома і молитися в церкві – не це одне і те саме“.

Христос заснував Свою Церкву на землі для нас грішних. Церква Христова не є лише будівельною спорудою, але, що найголовніше – це Дух Господній серед вірних, що прийшли до храму на спільну службу.

Нашими молитвами ми величаємо Бога і подяку Йому приносимо. В службі Євхаристії усе це є сполучене в одну цілісність Самим Ісусом, що приноситься в жертву і просить вірних “Прийміть, споживайте“ і “Пийте з неї всі“. Коли посередньо беремо участь в службі Святої Євхаристії (літургії), ми духовно оживаємо, оновлюємо свою віру, зміцнюємо ніжність почуттів. Тут же й Святе Причастя, виголоси священиків, молитви і благання вірних “Господи, помилуй“, “Подай, Господи“. Люди спільно моляться, співають. Переживємо настрій спокою і благодаті, - немов спів Анголів “Слава у Вишніх Богові, на землі мир, між людьми благовоління“.

А буває, що й увійде людина до храму на дуже коротко, але на службу не залишиться, - поставить свічку, а на собі знак хреста, поцілує ікону та й іде десь-кудись; іще записку залишить з іменами близьких і просить помолитися за здоров’я або за душі упокоєних. Може бути, що хтось в крайньому випадку лише стільки зміг сьогодні зробити. Судити за це - не людська справа. Бог дарував кожній людині вільну волю.

Улюблені у Христі, без знання засад науки своєї Церкви, ваша віра буде не зовсім чистою і виправданою. Треба вивчати (хоч би на рівні катехизису) про вірування Православної Христової Церкви, щоб не попадати в гріховну уяву також і про значення моління і молитву. Сам Ісус подав нам слова основної молитви - “Отче наш“. Ісус промовив до народів в цій молитви: “І прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим“.

Молитва повинна випливати з твого серця, від душі, повинна бути ніжною і смиренною. І якщо віримо, що Бог є Істина, і молитва наша повинна бути істинна (не фарисейська) такою, як істинне є життя. Якщо віримо, що Бог є Світло, тоді і молитва наша повинна вливати світло в серце твоє і в розум твій. Величаймо Господа за все, що зараз маємо, незалежно від того, яке б воно не було – добре чи не зовсім добре.

Може комусь складно з різних обставин змовити довгі молитви. Тоді говорімо з Богом найкоротшими молитвами, але робімо це постійно і сердечно. Ісус благословив митаря за лише п’ять слів його молитви, які він вимовив зі страхом і трепетом в храмі: “Боже, будь милостивий до мене, грішного!“ (Лк. 18:13). Митар сам вчинив осуд над собою за свої гріхи та щиро каявся і просив прощення. Початок спасіння – коли сам себе засуджуєш. Без самоосуду, покаяння та прощення слова молитви є нічим іншим, як звуком голосних і приголосних.

В молитві на першому місці маємо висловлювати подяку і хвалу Богові. 

Улюблені у Христі, Церква наголошує, що тільки той буде благословенний, хто завжди бачить свої гріхи і кається за ці гріхи. Цю науку вислоюється в щоденній нашій молитві:

“Боже очисти мене грішного, бо я ніколи нічого доброго не вчинив перед Тобою, але Ти визволи мене від усього злого, і нехай в мені буде воля, щоб неосудно я відкрив уста свої і славив Всесвяте ім’я Твоє, Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь“.

В словах тих дійсно відчуваємо євангельське світло. Коли сповнюємо цю ідею, відчуваємо власне просвіщення, щирість і любов до Господа нашого Ісуса Христа. Виголошуючи часто ці слова з вірою і чистим серцем - значить, що й совість стає чистою; душам стає легше. Саме Совість є одним з найчудесніших дарів Божих. Совість – це сила Божа, що заставляє нас обмити від бруду гріха душу. Совість через таїнство покаяння привчає нас до чистоти помислів, вчинків, слів, до чистоти життя. Слабне совість – слабнуть відповідальність, страх і трепет Божий. Чиста совість спонукає вірних до каяття через піст.

Св. Церква в церковному році назначила різні пости – довші і коротші. Піст – це не дієта для поменшання ваги свого тіла. Піст допомагає вірним стати смиреннішими, допомагає глянути в себе і зробити самоосуд перед Богом. Але, якщо людина після визначеного посту продовжує бути такою, якою була й перед постом, тоді їй піст є зайвим, непотрібним, бо Ісус не про такий піст говорив, коли сказав: “А цей рід виганяється тільки молитвою та постом“.

Піст і молитва мають послужити людині оновити віру, замінити гордість на смиренність, пожадливість, самолюбство на жертвенність, ворожість на братолюбність і мир, на повернення і укріплювання життя в руслі християнських чеснот. А після такого преображення ти, християнине, не журися і не турбуйся про інше, бо “все інше додасть тобі“.

Зовсім є зрозумілим, що дуже важко людині позбутися своєї гордості, заздрості, пожадливості в закаменілим серці і гніву. Все пристрасне у багатьох людей укріплювалося на протязі багатьох років життя і добровільно побороти в собі його не є легко. Воно укріпилося в людській природі на протязі її життя і зараз позбутися того зла являється тяжким хрестом, тяжчим від того, на якому помер наш Господь Ісус Христос.

Чи є можливим, щоб чудеса чинити, як це робив Ісус, пророки і святі Отці Церкви? Цього не доведеться нам чинити, хоча сьогодні на цьому спекулюють фальшиві “пророки“ і “чудотвроці“. Тільки Бог у Святій Тройці це вирішує за наші молитви, за дійсно християнський стиль життя.

О, віро свята! Якими словами, якими піснями ми прославимо Тебе за безліч благ для душ і тіл дарованих нам Тобою! Прийми молитву нашу Господи наш, і даруй нам Себе Самого. Тобі ми живемо. Дай нам, Господи, бути Твоїми. Амінь.

* * * * * * *

Чим вище людина насильно підноситься в житті, тим слабкішою християнським духом вона стає.

о. Іван Лишик