9-та неділя по Тройці - Ходження по водах

(Мф. 14:22-34)

Слава Ісусу Христу!

Христос тільки міг ходити по хвилях морських, бо Він є Владикою сотвореного світу.Але Ап. Петро ходив по воді також, а він є людина. Сьогоднішнє Євангеліє про це докладно оповідає нам.

Коли Христос молився, апостоли були в човні і цілу ніч боролися з хвилями та вітром, який кидав їхній човен то в один, то в другий бік. Христос, одначе, не забув про них. Вранці Ісус прямував до них, йдучи по воді, як по сухому. Апостоли злякались, але Христос сказав їм: “Це Я, не бійтесь!” Вони не впізнали Його.

Одним з християнських привітань є “Христос посеред нас!” Дійсно, Христос є серед нас, але ми часто проходимо через життєві незгоди, печалі, не зізнаючи Його присутності.

Коли ап. Петро почув Господній голос, то сказав: “Господи, якщо це Ти, то звели мені прийти до Тебе.” Христос сказав: “Іди.” І сталось диво. Ап. Петро йшов по воді так довго, як серце апостола було повне віри в силу Господню, так довго, як його очі були звернені до Христа, а вуха настроєні слухати Ісуса. Апостол дійсно йшов по бурхливих хвилях. А море все бушувало і Петро, коли на хвилинку відвернув очі від Христа, подивився на воду, почав вухами своїми слухати завивання вітру, замість голосу Спасителя, в цей час почав потопати. Так буває і з нами.

Хто був під час Другої Світової Війни на фронті, то казав, що “В окопах не було атеїстів.” В страшні хвилини, коли життя було на грані смерті, кожен, як колись св. Петро, взивав до Бога: “Господи, спаси мене!” Христос, Який ніколи не відвертає Свого Лиця від людини, з докором сказав: “Чому ти усумнився, маловірний?” - простяг Свою руку і спас апостола. Подібно і ми, з Божою допомогою можемо робити чудесні діла, якщо маємо глибоку віру. Після спасіння Петра Господь ввійшов у човен. Вітер затих. Апостоли поклонились Йому і сказали: “Воістину Ти є Син Божий.”

Древні отці Церкви порівнювали життя людини з подорожжю по морю. Буря щоденних турбот кидає нас на життєвому шляху то в один бік, то в другий, нам страшно, ми одинокі і боїмось потонути. Але Христос не забуває нас. Він біля нас і каже нам: “Це Я, не бійтесь!” А коли падаємо у відчай, тонемо, Він знову повторює з докором кожному: “Чому усумнився, маловіре?”

Христос біля нас завжди. Він керує нашим церковним кораблем на протязі тисячоліть. Багато бурь було від часу заснування нашої Православної Церкви. І вона не потонула в цім тяжкім бурхливім морі, а існує, спасає тих, хто в ній перебуває. І ніякий вітер, ні буря, ні хвилі, ні сили ворожі не зможуть премогти і опанувати чи знищити нашу Святу, Вселенську і Апостольську Церкву. Наш корабель не потоне в нім грішнім життєвім морі, бо Керманичем нашим є сам Господь — Вседержитель.

Спасенні, апостоли поклонились Христові, сказавши: “Воістину, Ти є Син Божий”. Ми не можемо чогось кращого чи ліпшого зробити, як стати на коліна наші, поклонитись Йому і сказати: “Ти справді Син Божий!” Амінь.

Слава навіки Богу Святому!

Прот. Мирон Михайлюк
Церква Покрови
San Diego, CA