Провідна неділя - неділя Фоми
Христос Воскрес!
Дорогі браття та сестри!
Цим радісним і світлим пасхальним вітанням православні християни вітають одне одного найдовше в році: від Пасхальних святкувань і аж до Вознесіння, тобто майже сорок днів! Ним ми нагадуємо один одному та звіщаємо цілому світові велику і радісну вість перемоги життя над смертю. Людство чекало віки і тисячоліття, щоб нарешті почути від Архангела ці жаданні, переможні слова: "Нема Його тут, бо воскрес" (Мт. 28,6).
З одного боку, людська свідомість ніколи не може і не бажає змиритись зі смертю. З іншого боку, ми завжди бачимо її навколо себе, завжди відчуваємо її крижаний подих і розуміємо, що в якийсь момент вона неодмінно зустріне нас та огорне у свої холодні, ціпеніючі обійми. Віруюче людське серце неодмінно задається питанням: невже те, що було створене на образ Вічного Бога має бути тимчасовим? Невже створене на подобу Безсмертного Бога повинно бути смертним? Святе Писання дає нам однозначну відповідь на це питання: ні, людина була створена вічною і для щасливої вічності, смерть же увійшла в життя людей, з'єдналась з нами через первородний гріх (Бут. 3; Рим. 5,12). Людина по своїй природі мислить категоріями вічності, смерть завжди сприймається нами як щось абсолютно ненормальне, чужорідне, непритаманне нашому буттю. Саме тому людство завжди мріяло про перемогу життя над смертю.
І ось настала повнота часу і ці омріяні слова нарешті пролунали до людей. Та про мить перемоги життя над смертю перше взнали, більше того - були свідками самі виновники гріхопадіння, наші прародичі Адам та Єва, рівно ж як і душі тих далеких поколінь людей, які спочили до приходу у світ Спасителя. Яким же величним, вражаючим та насправді потрясним мало бути це Боже сходження в пекло! Коли сяйво Божества, просвічуючи темряву та морок пекла, знищило силу його, та дало нагоду душам праведних людей, що жили побожно та очікували Божого пришестя в світ, вийти звідти в слід за Ісусом Христом!
Пасхальне вітання “Христос Воскрес” стирає навіть ту тонку, умовну, хоч із нашого земного погляду таку очевидну грань між світом живих і світом померлих, бо, як слушно говорить св. Іоан Золотоустий у своєму пасхальному слові, “Воскрес Христос – і життя вільно пливе. Воскрес Христос – і не стало в гробах ні одного мертвого. Бо Христос устав із мертвих, і початок воскресіння настав спочилим”. Тож недивно, що відразу після свята Пасхи християни спішать до могилок рідних, близьких та друзів аби біля тих прибраних, уквітчаних дорогих серцю місць, молитовно привітати їх ось тим довгоочікуваним пасхальним вітанням “Христос Воскрес”, аби разом з ними втішитись доконаним фактом воскресіння. “Коли бо ми віруємо, що Ісус був умер і воскрес, так і покійних через Ісуса приведе Бог із Ним” (1 Сол.4,13-14), говорить св. Апостол Павло. Саме це і є основним змістом наших святкувань першої неділі після Пасхи, яку ми називаємо згідно недільного євангельського читання Фоминою Неділею, а згідно традиції відвідувати могили рідних ― Провідною, Поминальною. Обрядова сторона цих святкувань є надзвичайно цікавою. В ній древні українські поминальні звичаї, традиції та форми дійшли до свого логічного завершення, наповнившись християнським змістом та глибиною, наповнившись щирою християнською молитвою.
В наш час серед українців проявляється неабиякий інтерес до наших історичних витоків і це відчутно у різних сферах людської діяльності. Зокрема, відчутно і в час святкувань Провідної Неділі. Все більше і більше людей приходять в цей день на могилки рідних і близьких аби також відвідати ці дорогі для кожного місця. З сумом слід сказати, що серед віруючого загалу людей, нажаль, зустрічаються і такі, для кого Провідна Неділя є просто хорошою, древньою українською традицією і не більше, своєрідним собі “пікніком” на цвинтарі. Для таких людей зовнішня форма поминання є основним мотивом відвідування цвинтарів, а молитва за спочилих ― в кращому випадку, чимось другорядним. Так що ж є основним у час Провідної Неділі?
Для віруючої людини основним у цьому дійстві, звичайно, є молитва. Але і зовнішня форма поминання також важлива. Для маловіруючих чи взагалі невіруючих людей зовнішня обрядовість є основною, якщо не єдиною причиною відвідати могилки рідних в цей час. Проте помиляється той, хто вважає цю обрядовість просто такою собі українською стариною і тільки. Вона доносить до нас осмислення нашими пращурами фундаментальних філософських істин: ким є людина, чим є світ, що стається з людиною після смерті, чим є вічність, тощо. Адже все це відображає ніщо інше, як релігійний світогляд наших предків. Іншими словами, та обрядовість і є відбитком глибокої релігійності нашого народу, яка дійшла своєї кульмінації та отримала своє наповнення, завершення в християнстві. Тому молитва і повинна наповнювати наші древні поминальні традиції і звичаї. Вона є і завжди була сенсом цього дійства.
Християни завжди моляться як і за живих так і за померлих, адже перед Богом ми всі живі, тому що “Бог не є Богом мертвих, а живих” (Мт.22,31-32). Тому, молячись за наших померлих, ми молимось за живих перед Богом. Тіла їхні дійсно мертві, проте ми молимось за їхні душі, а не за тіла. Тіла померлих в час воскресіння будуть відтворені. Святий ап. Павло говорить наступне: “Не хочу ж я, браття, щоб не відали ви про покійних, щоб ви не сумували, як і інші, що надії не мають. Коли бо ми віруємо, що Ісус був умер і воскрес, так і покійних через Ісуса приведе Бог із Ним” (1 Сол.4,13-14). І дійсно, Воскресіння Христове зі всією очевидністю ствердно говорить і про наше загальне воскресіння. А раз так, то і про важливість нашого земного життя, важливість нашого життєвого вибору, поступків у житті, бо вони впливають на нашу майбутність по воскресінні.
Про можливість вплинути на посмертну долю людини багаторазово говорить Святе Писання. Зокрема, апостол Петро згадує про сходження Христове в пекло, називаючи його благовістям для померлих (1 Пет. 4,6). Який сенс було би благовістити в пеклі, коли не було би можливості для померлих зміни їхнього майбуття? Якщо ж можливе благовістя померлим ― значить і можливе прощення після смерті, значить є можливість всім нам благотворно вплинути на цей процес. Більше того, Сам Ісус Христос говорить про можливість прощення гріхів по смерті у наступному місці: “Тому то кажу вам: усякий гріх, навіть богозневага, проститься людям, але богозневага на Духа не проститься! І як скаже хто слово на Людського Сина, то йому проститься те; а коли скаже проти Духа Святого, не проститься того йому ані в цім віці, ані в майбутнім! ” (Мт.12,31-32). Якщо прощення гріхів можливе у майбутньому віці, тобто після смерті, то цілком очевидно, що наші молитви за спочилих матимуть вплив на цей процес. Чудові і сильні слова сказав ап. Павло: “Бо Христос на те й умер, і ожив, щоб панувати і над померлими, і над живими” (Рим.14,9). До кого ж тоді як не до Ісуса Христа, Який “панує і над померлими і над живими” звертатись нам в наших молитвах за наших спочилих? І як же добре, дорогі мої, що Той, хто панує над живими і мертвими, є Милосердний, Добрий Пастир, Який "прийшов, щоб знайти та спасти, що загинуло!" (Лк. 19,10). Як же добре, що наш Добрий Пастир, наче за тими загубленими овечками, зійшов аж у пекло, перетерпівши страждання та смерть, аби тих, у буквальному сенсі слова загинулих, тобто померлих визволити з ворожої неволі! Тож молитва за померлих - особливо Літургійне поминання, наша благодійна пожертва в їх пам'ять, наш піст, який ми накладаємо на себе в пам'ять наших спочилих — це та діяльна наша поміч, якою можемо допомогти нашим померлим у вічності.
Молитва ― це є основа нашого духовного життя. Про силу молитви сказав Сам Ісус Христос: “І все, чого ви в молитві попросите з вірою, то одержите” (Мт.21,22). Старозаповітна Церква вважала молитву за померлих діяльною і помічною. Зокрема, в другій книзі Макавейській розповідається про те, як воїни Іуди Макавея молились за своїх соплемінників і просили в Бога, аби Він простив їм гріхи: “І зібравши від мужів дві тисячі драхм срібла, послав в Єрусалим принести жертву за гріх померлих. Дуже добре і благочестиво поступив він, піклуючись про їх воскресіння” (2 Мак. 12, 39-45). Чудовий взірець молитви за спочилих находимо в книзі Варуха (3, 4-5). Або ось в Новому Завіті молитва св. ап. Павла за цілу родину Онисифора: “хай Господь йому дасть знайти милість від Господа в день той” (2 Тим.1,16) “День той” - себто судний день по загальному воскресінні. Цими словами ап. Павло просить наперед у Христа посмертне прощення всіх гріхів ще живих людей, які багато допомогли Апостолу в справі його апостольського служіння. Зрозуміло, що час Нового Заповіту ― це час продовження старозавітної традиції поминання спочилих, рівно ж як і час приходу у світ Ісуса Христа, Який, за словом ап. Павла, як Бог - панує і над живими і над мертвими (Рим.14,9). Тому молитовне звернення до Христа, особливо ж Літургійне поминання на Проскомидії з вийманням часточки в пам'ять людини, є найдієвішою молитвою за померлих. Після Євхаристичного Канону священнослужитель опускає всі вийняті частички з просфірок за живих і за померлих у чашу зі Святими Дарами, промовляючи слова молитви: “Омий, Господи, Кров'ю Твоєю Чесною гріхи тих, що поминались тут” (Літургія св. Іоана Золотоустого, Служебник). В Старому Заповіті кров була символом жертви, символом очищення. В Новому Заповіті цей старозавітній символ став реальністю в Пречистій Крові Христовій, Яка омиває гріхи всього людства. Ось чому вкрай важливе літургійне поминання як і живих так і померлих! На наших Літургіях Кров Христова омиває гріхи тих, чиї імена подані на поминання. А скільки людей, нажаль, легковажать і ніколи не подають своїх пом'яників на літургійне поминання чи за себе, чи за своїх рідних і живих і померлих. Це є не просто легковажність - це скоріше людське маловірство. Якщо ми не молимось за наших рідних і близьких, то чи хтось помолиться колись за нас?
Подання милостині за спочилих, справи доброчинності в їх імені - є надійним шляхом допомоги нашим спочилим. Ісус Христос сказав: “що тільки вчинили ви одному з найменших братів Моїх цих, те Мені ви вчинили” (Мт.25,40). Тому, роблячи діла милосердя в імені спочилих, ми наче робимо те, що вони самі не змогли зробити за своє життя. Інколи, якщо є можливість, також проситься і про молитву за спочилого в час подання милостині. Звичай подавати милостиню за спочилих надзвичайно древній. В Святому Писанні находимо численні приклади таких пожертв. В старому Заповіті такі пожертви за спочилих подавались із загальних своїх доходів (із десятини, що йшла на утримання храму, заборонялось давати на померлих, проте подавалось з остальних доходів; Втор. 26, 14). Також і в ті старі часи була традиція роздавати їжу та частуватись біля могил (Тов.4,17; Ієрем.16.7). В Книзі Ісуса сина Сираха (7,36) сказано наступне “Милість подаяння нехай буде за всякого живого, але і померлого не залишай тієї милості”. У нас в Україні є традиція давати на поминання померлої людини хліб чи пасочку та хустину. Всі ми також знаємо про нашу традицію поминальних обідів яка є також своєрідною формою пожертви.
Звичай накладати на себе піст за померлих також надзвичайно древній. Зокрема, в першій книзі Царств (1 Цар.31,12-13) говориться про звичай щорічно постити цілу неділю в пам'ять померлої людини. Також є приклад того, як цар і пророк Давид та інші люди постили по смерті Саула і Іонафана (2 Цар. 1 12-13), згадується, що Давид постив в час передсмертної хвороби свого сина (2 Цар.12, 17-20). Знаємо і про сучасний звичай 40 денного стримання від усіляких забав і веселощів після смерті близької людини. Це є також далеким відголоском традиції посту за спочилих людей. Піст ― це своєрідний наш маленький подвиг, пожертва принадами цього світу, в знак любові та пам'яті того, хто вже покинув його.
Ісус Христос сказав усім нам: "Нову заповідь Я вам даю: Любіть один одного!" (Ів. 13,34). Наша молитва за спочилих в час Провідної Неділі і є виконанням цієї заповіді любові до спочилих. Тож нехай Всемилостивий Господь по наших молитвах, по заступництву Пречистої Діви Марії, по молитвах всіх святих угодників Божих, подасть упокоєння всім нашим рідним, близьким, всім від віку спочилим християнам, а нас помилує і спасе, бо Він Милостивий і Людинолюбний. Амінь.
Христос Воскрес! Воістину Воскрес!
о. Павло Боднарчук